Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

Для охорони маєтків та товарних вантажів вони побудували у Бердичеві міцний замок. В процесі полонізації та покатоличення української шляхти, посиленої Люблінською унією (1569р.), родина Тишкевичів переходить у католизм. Один із Тишкевичів - Януш, воєвода Київський, підкреслюючи свою лояльність, засновує католицький монастир ордену босих кармелітів, якому в 1630р. передає Бердичівський замок разом з найближчими селами. Босі кармеліти -жебрацький орден, який мав все віддавати центральному управлінню, що знаходилося біля гори Кармель, звідси і назва.

Але орден був най-багатший в цьому краї: сюди могли запросити найвидатніших художників і архітекторів. Так з'явився величний монастир - фортеця, збудований видатним архітектором Яном де Віттом. З цього року Бердичів стає містечком. Спеціалісти вказують на те, що в xvii ст. основним джерелом формування міського населення було українське селянство. Не менш потужним джерелом, однак, визнається імміграція, значну частину якої складали євреї. Останні мали власну юрисдикцію не тільки в містах, але й взагалі у Речі Посполитій [І]. У Хv-ХvІ ст. польська шляхта сприяла масовому переселенню євреїв у Польщу.

Шляхта оцінила досвід та уміння євреїв, їх зв'язки з соплемінниками в Німеччині, Чехії, Іспанії, Італії та інших країнах і використовувала їх проти міщан - неєвреїв, коли це відповідало її інтересам. Міщани постійно воювали з конкурентами-євреями. “Єврей продає свій товар надто дешево, - скаржилися вони - і відбиває у нас покупців. Пани говорять, що хоч євреї й гидкі нехристі, у них знайдеш все дешевше. Єврей не дозволяє собі надмірностей” - так писав сучасник тих подій. Вже на початку xvii ст. в Україні проживало близько 120 тис. євреїв. Дещо зменшилась чисельність євреїв в Україні в середині xvii ст. За даними різних дослідників під час війни 1648-1654 рр. було знищено декілька десятків тисяч євреїв. Слід додати значну кількість біженців, а також наслідки Зборівського миру 1649р., за яким євреям заборонялось перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавшині. Однак, як відомо, надалі положення багатьох угод між повстанцями і польським урядом не виконувалось.

Польська шляхта поверталась в свої маєтки, а разом з ними - євреї, матеріальне життя яких було щільно прив'язане до великого феодального господарства. Вже в середині xviii ст. на Київщині, Брацлавщині, Поділлі, на Волині мешкало понад 130 тис. євреїв [2]. Особливо численними були єврейські громади на Волині. Бердичів стає столицею єврейства. 1721 р. датуються перші документальні відомості про єврейську громаду Бердичева, а в 1732 р. в містечку було засновано єврейський кравецький цех [З]. Відносний спокій, незначне мито на іноземні товари, а також зростаюча кількість прочан, які прибували вклонитися привезеній кармелітами з Любліна ікони Богоматері (1736 р.), сприяли тут розвитку торгівлі.

З середини xviii ст. володарем містечка стає магнат Радзивілл. За його клопотанням, король Станіслав Август 1765 р. засновує в Бердичеві ярмарки. Десять щорічних ярмарків дозволяли у великій кількості вивозити коней, волів, мед, віск, сало та шкіру. Ввозились переважно різні види тканин. Ярмарки ці мали європейське значення і за оборотом товарів не поступалися Лейпцигським [4]. Звичайно, в комерційній діяльності, пов'язаній з ярмарками, активну участь брало єврейське населення містечка, яке зросло з 1220 чол. у 1765р. до 1951 у 1789. Крім торгівлі євреї займалися шинкарством, швецьким, кравецьким ремеслами, обробкою деревини, металу, шкіри. Бердичівським працівникам краєзнавчого музею в 1928р. вдалося зібрати 104 пінкуса (літописа) цехових єврейських молитовних зборів, в яких розповідається про виникнення цехів 104 спеціальностей, в яких працювало біля 4 тис. ремісників різних спеціальностей.

Вулиці Бердичева заселяються ремісниками однієї спеціальності з нічною охороною свого майна і з відповідною ремеслу назвою вулиць: Купецька, Кузнечна, Гончарна, Свічна, Матеріальна, Торгова (дві останні збереглись до сьогодні), Дехтярна, Фруктова та ін. Єврейські квартали Бердичева містилися на схід від фортеці кармелітів і відзначались високою щільністю забудови, густою мережею вулиць, іррегулярністю планування. Інтенсивність заселення району змушувала забудовників вишукувати додаткові можливості для розміщення господарчих приміщень. Так почалось використання підземного простору, що поступово охопило значну територію містечка. Досліджуючи підземні споруди в 60-ті рр. xix ст., представники міської влади виявили їх в районі Соборної площі. Кармелітської, Махнівської та Білопольської вулиць. Стіни і склепіння галерей мурувались з цегли, їх висота досягла 4 аршин. Закінчувались підземні галереї великими приміщеннями з чотирьох, п'яти кімнат, які нагадували своїм плануванням єврейський заїжджий двір, інколи льох сполучався з іще одним, розташованим нижче. Упродовж xviii ст. визначився головний - південно-східний - напрямок розвитку Бердичева.

Забудова поступово формувалась вздовж двох шляхів, що вели до сусідніх Махнівки та Білопілля. Наприкінці століття, на вулиці, яка згодом дістала назву Махнівська, була побудована монументальна споруда синагоги, орієнтована головним фасадом до собору кармелітів. До революції в Бердичеві існувало 88 синагог (за іншими джерелами - 140). Існуюча сьогодні синагога належала шевцям. А в приміщенні хоральної синагоги, про яку йде мова, сьогодні знаходиться рукавична фабрика.

Американські іудеї пропонували кошти на будівництво нової фабрики, аби релігійну будівлю, як годиться, використовували за призначенням. Однак зараз в Бердичеві не так багато іудеїв. Вони задовольняються відвідинами синагоги шевців. А в ті часи “синагоги або божі дома задовольняли і релігійні, і світські потреби громади. Це була зала для зборів міської єврейської громади, місце для навчання і нарешті, дім молитви і обговорювання релігійного закону. В синагогах завжди обирався також суд конгрегації. Інколи синагога була притулком для мандрівників-одновірців” [5].

Важлива подія сталася в Бердичеві у 1780р.: посаду місцевого ра-бина одержав цадик Леві-Іцхак Бердичівський, який користувався великим авторитетом серед хасидів. З тих часів впродовж багатьох десятиліть Бердичів стає південно-західним центром розвитку цієї течії іудаїзму. Один із прославлених хасидів Волині помер і похований в Бердичеві. Його могила стала містом паломництва. В своїх чисельних творах Леві-Іцхак Бердичівський говорив про те, що буденне життя на благо інших - не гірше молитви. Поширенню хасидизму сприяла діяльність заснованої наприкінці xviii ст. єврейської друкарні.

В другій половині xviii ст. Польща три рази піддалася вторгненням і поділам. До 1795р. країна позбулася своєї незалежності. Сотні тисяч польських євреїв перетворилися в підданих російських царів, які опинилися в умовах “черти еврейской оседлости”. Тут, у містечках, селах і в деяких густо населених містах на протязі двох століть жили євреї, що складали велику частину європейського єврейства. Довгий час їм не дозволялося відвідувати російські школи і вищі навчальні заклади, і вони не могли брати участь у багатьох сферах громадського життя. Але громади “чертьі оседлости” жили повним і діяльним єврейським життям.

У той час як російське населення, за винятком вищих класів, було неписьменним, навіть найскромніша єврейська сім'я посилала хлопчат в хедер, де ті навчались читати, писати і вивчали Тору. Певне, саме обмеження призвели до великої згуртованості євреїв. У них склався спосіб життя, заснований на братерстві і добросусідських відносинах. Після другого розділу Польщі (1793 р.) Бердичів входить до складу Росії і на протязі першої половини xix ст. зберігає за собою роль значного економічного центру Південно-Західного краю, незважаючи на те, що кількість головних ярмарків зменшується до п'яти. Щорічно бердичівські купці одержували товарів на 13-15 млн. крб. сріблом. У 1848р. тут налічувалось 468 крамниць, існувало 8 банківських установ, які здійснювали кредитні операції по фінансуванню торгівлі, надавали поміщикам кредити під заставу маєтків, врожаю та ін. У Бердичеві приймалися рішення стосовно значних банківських операцій з фінансовими установами Парижа, Лондона, Відня, Рима, Берліна, Дрездена, Константинополя, Александрії та інших міст.

Свої основні операції банки-проводили в Києві на контрактовому ярмарку Збереглися дані, що в 1835-1844 рр. бердичівські банки привозили на контракти по 500-600 тис. руб., а в 1845-1849 рр. - понад мільйон. Таким чином, банки Бердичева контролювали фінансову політику майже всієї Київської губернії, складаючи серйозну конкуренцію центральним банкам. Цар Микола І прагнув до жорстокого контролю над національними меншинами своєї величезної імперії, намагаючись всіляко послабити національну самосвідомість народів, що населяють Росію. Він завдав серйозного удару єврейській громаді, розпустивши освячені часом органи єврейського самоврядування - кагали (1844). У 1827 р. було введено в дію указ про рекрутську повинність для євреїв. У той час перебування на дійсній військовій службі тривало двадцять п'ять років. Єврейських хлопчиків забирали в армію вже у віці дванадцяти років у так звані кантоністи.

В армії вони піддавалися тиску з метою прийняття християнства. Іншим заходом, розрахованим на знищення єврейства, було створення Миколою І казенних шкіл для євреїв. У цих державних школах єврейські діти повинні були опановувати російську мову й одержувати освіту, що віддаляла їх від традиційного способу життя, призводила до асиміляції. В 1846р. Бердичів проголошується “уездным городом”. Населення міста зростає до 36 тис. мешканців. Цікаво, що за цим показником Бердичів поступається лише Одесі (60,1), Києву (47,4) та Севастополю (41,2), але значно переважає ці міста за чисельністю купців (2,8 тис. чол.) [7].

На думку М.Чернишова, Бердичів середини xix ст. за своєю торгівельною і промисловою діяльністю займає перше місце в Київській губернії. “Населення міста, - відзначає він, - переважно складають євреї, а тому і немає речі, якої турист або місцевий мешканець не зміг би придбати тут за значно меншою ціною, ніж в інших місцях” [8]. В місті діяло 68 швейних майстерень різних профілів, в тому числі 6 капелюшних, взуттєві майстерні Львовського, Айзенберга, Зільберга, які згодом стали великими взуттєвими фабриками. В місті діяла каретна майстерня. Промисловість в місті носила в основному кустарний характер.

В місті діяло 3 цегельних заводи Дербанденкера і Пивоцького, Рубінштейна, Вайнсберга і Абрамовича, заводи віденських меблів Гелліна, Лібермана, Журавського, Темерану, Цвета. В місті працювали свічко-сальні заводи Бориса, Шнайдера, Штеренберга, фабрика по виробництву цукерок Босина і Майденберга, крохмальний завод Лейбеля й Носха, млин № 5 Брейфмана, млин № 19 Бебеля, водяний млин Ліфшиця, макаронна фабрика Гребельського, тютюнова фабрика Грабівкера, суконна фабрика Сангушка для ткання вовняних тканин, які називались талисами, які використовувалися євреями для молитовного одягу. Широким попитом користувались вироби фабрики золотих і срібних виробів Заходера, метало-ткацької фабрики Розенблата.

В Бердичеві працювали два кінних заводи; лако-фарбова фабрика Гребельського, паперові фабрики Маргуліса і Бубіса; друкарні Бекелля, Гольденберга, Дорфмана, Бухмана, Соболя і Барденштейна; літографи Шманса, Вайнберга, Соболя. У 1850 р. було відкрито перше, а в 1860 р. - друге єврейське училище розряду. З тих кіл єврейського населення Бердичева, які поступово залучались до європейської культури, згодом вийшли відомі підприємці, лікарі, музиканти, письменники, зокрема брати Рубінштейни. Їх дід - бердичівський купець Роман Рубінштейн - завдяки природньому розуму та винятковій працелюбності зумів придбати чималий капітал і стати одним з найбагатших людей міста. Він, зокрема, заснував перше в губернії поселення євреїв-хліборобів - слободу Романівку (тепер у складі с.Радянське). В 1831 р. Роман Рубінштейн разом з численною родиною, яка складалася з 35 чол., прийняв християнство.

Бурхливим розвитком промисловості в Бердичеві визначається ii половина xix ст. В цей період місто стає другим промисловим центром після Києва в Київській губернії (більше 70 тис. населення, серед них 80% - євреїв). Будуються великі заводи з використанням іноземного капіталу. Так у 1864р. австрійський капіталіст Мартін Ціллер відкриває на околицях міста свій перший шкірзавод. Слідом за ним будуються заводи по виробленню шкір Бурко, Кобилянського, Ріхтера, Яблонського, Ценгимера, Руба. В 1876р. варшавський купець другої гільдії Шленкер на Баранячому острові (тоді околиця міста) будує шкірзавод з кількістю робітників в 310 чол. В 1872 р. відкривається кузня Плохетського, яка згодом перетворилася в чавунно-ливарний завод “Прогрес” з доступом бельгійського капіталу, а Плохетський став членом акціонерного товариства “Прогрес”, на якому працювало 400 робітників. На заводі тоді ремонтувалось устаткування для цукрових і спиртових заводів. У 1890р. купець-підприємець Зусман заснував фарфорово-фаянсове виробництво, яке працювало на кращому в Росії Глухівському каоліні. В 1892р. оборот підприємства рівнявся 30 тис. крб., а число робітників виросло з 52 до 76 чол. Цей завод існував в Бердичеві до 1899р. На превеликий жаль виробів цього заводу не збереглося, окрім одного предмету з приватної колекції, який експонувався на виставці 1924р. - високої білої вази яйцевидної форми з ручками у вигляді змій. Наприкінці xix ст. в Бердичеві було 1347 єврейських домів, чотири дозволених синагоги, 22 молитовні доми. У 1899-1900рр. були закриті єврейські молитовні школи “Столярская”, “Мулярская”, “Данциса”, “Меладемская” у зв'язку з невідповідністю будівель шкіл вимогам Будівельного Статуту [9].

В 1907 р. зареєстровано 6 синагог і 72 молитовні будинки, діяли два міських училища, дві початкові школи, чимало приватних учбових закладів. В той час ще існувала Золота вулиця - центр економічного життя бердичівських євреїв. Радикальна реконструкція міського центру 1960-1980-х рр. повністю змінила вигляд цієї частини міста. Збереглось, однак, чимало типових зразків, так званої, містечкової забудови другої половини ХІХ-початку xx ст. В ювілейному фотоальбомі, який було видано у 1913р. на честь 300-річчя династії Романових, серед зображень усіх гербів Російської імперії можна побачити герб Бердичева. На фоні французького гербового щита зображені перехрещене веретено і елемент, який схожий на стилізований кадуцей (жезл бога торгівлі Меркурія). Герб вінчає імператорська корона, а щит обрамлено орденською стрічкою, яка тримається на перехрещених царських жезлах з двоголовими орлами.

Євреї одержали рівноправність у березні 1917р. після Лютневої революції. Тоді ж була ліквідована смуга осілості. xx ст. значно змінило розвиток Бердичева. Якщо з 65864 мешканців Бердичева 78,4% були євреями, то згідно перепису за 1926р., з 46 тис. населення міста було вже лише 65% євреїв (найбільший показник в Україні). В 1924р. у місті вперше в Україні почав діяти держсуд з діловодством на ідиш. За даними В.Паливоди: “Євреї посідали вищі посади в місті, що було справедливо з точки зору їх переважної більшості. У вересні 1925р. секретарем президії міськради обраний Шварцзон, секретарем окркому комсомолу Гітерман... 20 жовтня 1925р. у Бердичеві відкривається вища єврейська вечірня школа типу рабфаку на 100 робітників. Курс навчання - трирічний. Випускники мають змогу продовжувати навчання в вузах. Тоді ж у 2-й та 9-й школах закінчується перехід перших груп на навчання єврейською мовою...” В 20-30 рр. у Бердичеві виходили друком газети на їдиш “Дер кустар”, “Дер емес”, “Дер арбетер”, багатотиражка фабрики “Победа” “Дер шлугпер” [10].

Поступ тоталітарного молоху, згодом Велика Вітчизняна війна буквально викошують десятки тисяч євреїв. Перед початком другої світової війни населення Бердичева складало 66 тис. 306 мешканців, з яких 30 тис. були євреями. 7 липня 1941 р. місто захопили фашисти. 10 тис. євреїв встигло евакуюватися, хоча багато й загинуло під час бомбардувань та обстрілів. Вже 10 липня 1941 р. військовий комендант наказав єврейському населенню Бердичева здати 100 тис. крб. грошима та коштовностями, 25 серпня євреїв міста загнали до гетто, а 4 вересня за наказом командування СС і поліції було захоплено 1500 молодих євреїв, яких розстріляли за містом. 15 вересня війська СС і українські поліцаї оточили гетто, з якою забрали 2 тис. майстрів-спеціалістів, а 18600 його мешканців спіткала трагічна доля в катівнях під Бердичевом. Ще 2 тис. людей були знищені 3 листопада, в живих залишилось тільки 150 висококваліфікованих спеціалістів. Підрозділи СС вирішили почати знищення всього єврейського населення Бердичева розстрілом біля 10 тис. чол., жінок і дітей протягом одного дня. Було обрано місце приблизно в 5 км. на південь від Бердичева, біля с. Хажин.