Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

М.І. Гонак (м.Львів)

За час народження м. Бердичева візьмемо 1430 р., коли великий князь литовський Вітовт віддав місцевість, де тпер розташоване місто, Путивльському та Звенигородському наміснику Калинику. Початок місту поклав хутір заснований підданим Калиника, Бердичем, ім'я котрого невдовзі й дістало поселення. Це одна з версій етимолоії топоніма "Бердичів". У такому разі місту нині десь 567 років. Офіційно Бердичів затверджений містом 845 р. Станом на 1 січня 1996 р. чисельність населення Бердичева становила 94 тис. чол. За цим параметром він належить до категорії середніх міст, зокрема до вищої її підгрупи (50-100 тис.), і близький до переходу в групу великих дат (100 тис. і більше). В Житомирській області є 9 міст, у ранговому ряду яких за кількістю населення й економічним потенціалом Бердичів посідає друге місце після Житомира (300 тис. чол.). А з-поміж 104 міст України з населенням понад 50 тис. мешканців він знаходиться на 51 місці, тобто вище їхньої середини. Тепер Бердичів є центром однойменного адміністративного району й має обласне підпорядкування.

За тривалий період розвитку його демографічний потенціал істотно зріс кількість мешканців міста зросла за 198 років від 5 до 94 тис. чол., або в 18,8 раза. Середньорічний темп зростання за цей період становив 1,015(101,5%), себто пересічний щорічний приріст людності міста дорівнював 1,5%. Виявлена загальна тенденція за окремі періоди була неоднакова найвищі середньорічні темпи приросту населення Бердичева були у 1923-1926 рр., 1944-1956 рр., 1969-1970 рр. У першім з цих періодів (щорічний приріст населення 4,7 тис. чол.) здійснювалася відбудова й реконструкція господарства міста, розвивалася сфера нематеріального виробництва, що зумовлювало приплив до нього мігрантів. і 1923 р. місто отримало статус центру однойменного району й округу, що теж притягувало сюди людей на постійне проживання.

Другий період максимального зростання людності поселення припадає на повоєнний період, коли воно, сильно руйноване немецко-фашистською вояччиною і обезлюднене, знову ставало на ноги й щорічно збільшувалося на 2,4 тис. жителів, включаючи природний і механічний приріст. Відбувалося нарощення індустрії міста, що на кінець 1950 і. налічувала уже понад 30 підприємств. Стрімке піднесення людності міста сталося у 1969 -1970 рр., коли за один рік воно поповнилося 10 тис. мешканців. На цей час припадає значне промислове будівництво в Бердичеві, що спонукало приїзд робітників. Зниження демографічного потенціалу Бердичева збігається з двома світовими війнами, що завдали йому величезної шкоди. Особливих руйнувань зазнав він під час Великої Вітчизняної війни, за якої кількість його мешканців скоротилася більш, як у чотири рази, і середній міський населений пункт перетворився у малий з населенням лишень 18 тис. чол. (січень 1944 р.).

Слід зазначити, що в 1798 р. у Житомирі, як і в Бердичеві, мешкало 5 тис. чол. Бердичів у першій половині XIX ст. розвивався швидше, аніж Житомир. Так, у Бердичеві вже в 1846 р. було 41 тис. мешк., Житомир же цього рівня досяг лише в 1861 р. Це пов'язано з тим, що Бердичів у першій половині XIX ст. перетворився в значний торговельний центр країни. Він стояв на перехресті шляхів сполучення з Росії до Західної Європи і з 1765 р. користувався правами на щорічну організацію 10 ярмарків [1, с. 166]. Та й ремесло й промисловість Бердичева на цьому етапі йшли вгору. У подальшому Житомир у "змаганні" з Бердичевом вийшов уперед. Упродовж 1970-1994 рр. людність Бердичева збільшувалася досить рівномірно, досягнувши апогея 1994 р. (97 тис. чол.). Для орієнтації скажемо, що за переписом вселення на 12 січня 1989 р. у Бердичеві налічувалося 91,6 тис. мешк., природний приріст його населення в цей час становив 500 чол. у рік [3, с. 88].

Перехідний період до ринку, глибока економічна й соціальна криза в Україні спричинила у 1994-1996 рр. спад зселення міста. Якщо така тенденція збережеться надалі, то в 2001 р. (1,01) людність Бердичева знизиться до 86,5 тис. чол. Проте цю низхідну тенденцію можливо й слід зламати. Для цього місто має всі чинники, які треба задіяти. Нині Бердичів являє собою розвинений індустріально-транспортний центр Житомирсько-Бердичівського Промислового вузла. Промисловість тут представлена машинобудуванням (випуск хімічного устаткування, верстатів, ремонт обчислювальної техніки), легкою і харчовою галузями. Серед багатоманітних чинників розвитку поселення домінує сприятливе його економіко-географічне положення в політранспортаому вузлі, зокрема на перетині залізниць Київ-Львів та Одеса-Санкт-Петербург (Росія). Привертає на себе увагу його зручна позиція щодо обласного центра Житомира (відстань залізницею 50 км, шосе 43 км), столиці України Києва (залізницею через Козятин 185 км, шосе через Житомир 174 км) та центру сусідньої області (до м. Вінниці залізницею 88 км, шосе 82 км). Загалом Бердичів знаходиться на південній окраїні Житомирської області лісостеповій зоні з її добре розвиненим сільським господарством, що слугує надійною сировинною базою для харчової промисловості міста. Потрібно ефективніше використати економіко-географічні позиційні властивості населеного пункту. Основне завдання тепер полягає в тому, аби стабілізувати роботу міських підприємств у нових ринкових стосунках суверенної України, щоб налагодити виготовлення доброякісної конкурентоздатної продукції у системі внутрішньодержавного й міжнародного поділу та об'єднання праці.