Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

Бердичів - місто на правому березі р. Гнилоп‘ять, яка упадає в. р.Тетерів. Перші письмові відомості про Бердичів зберіглися в старовинному літопису Биховця та Густинському літописному зводі. Там згадується, що в 132 році литовський князь Гедимін завоював Волинь і місцевість сучасного Бердичева була подарована ним його дружиннику. В акті про розподіл земель між Польщею та Литвою, складеному при Сигізмунді Августі в 1546 році Бердичів згадується, як Литовське поселення. Його землі простяглися до Чорного шляху та прилягали до урочища Митники, який складав тоді межу між Литвою і Україною. Бердичів належав тоді польській родині Тишкевичів (Тимофійовичів, Тимофій по-малоросійські Тишко, Тимофійович - Тишкович або Тишкевич. Спочатку родина була православною. В 1593 р. київський воєвода Януш Тишкевіч над річкою П'яткою побудував фортецю.

В родині Тишкевичей беріглася чудотворна Ікона Божої Матері. На козацькій війні Тишкевич був тяжко поранений. У сні йому було видіння: Ікона в оточенні монахів. Він став шукати їх по всій Європі та знайшов у Кракові. Це були монахи Ордену Босих Кармелітів. В 1627 розпочалися переговори з Орденом та почато будівництво монастиря. По одним даним саме в 1627 р. Чудотворна Ікона була передана в монастир, по другим ,що більш імовірне, в 1634 р. коли було завершено будівництво храму. 19 липня 1630 р. в Любліні брат Януша Тишкевича Федір офіційно передає дарчу на монастир Ордену Босих Кармелітів. Відбувається переоформлення військової фортеці в культову споруду. В 1630 р. відбувається закладення нижнього костьолу з 7-ма алтарями: Св.Марії, Міхаіла архангела, Йоанна Хрестителя та 4-х евангелістів. Власник наділив ксьондзів різним майном і віддав їм особисту хату для приміщення монастиря. У 1634 р. було завершено будівництво нижнього (дольного) храму. В грамоті на заснування монастиря та спорудження в ньому костьолу.

Бердичів перший раз називається містечком, З цієї пори він став найбільш відомим в тутешній стороні та приваблював чудотворною Іконою багато набожного народу на поклоніння. Монастирські будинки були оточені валом та підйомним мостом. Вони утворювали досить значну для того часу фортецю, в якій завжди утримувався гарнізон, для захисту проти нападів татар і козаків. Не зважаючи на укріплення в 1647 р. під час війни Б.Хмельницького, Бердичів з монастирями був зовсім розорений козаками, які йшли до Зборова. Однак монахи встигли своєчасно піти до Львову (в Галіцію) та забрати з собою чудотворну Ікону та всі коштовності. Там вони залишались до 1663 р. та повернулись назад, влаштувавшись у маленькому будиночку та почали відновлювати повністю розвалений монастир.

В 1687 р. кармелітам доводиться знов покинути монастир: на цей раз з причин гніту з боку нових власників Бердичева – спадкоємців Тишкевічей, польських дворян з роду Завішей. В 1717 р. згідно з рішенням суду Завішей зобов’язують відновити навмисно зруйновані монастирські будівлі. Кармеліти знов повертаються в монастир.

В 1740 р. монахи відновлюють багато зруйнованих будинків та розпочали добудови верхнього костьолу (будували його в стилі бароко) та закінчили будову в 1754 р.

Проектування та керівництво будівельними роботами здійснювалося відомим військовим та архітектором Яном де Віте та архітектором Григорієм Тарнавським. Настінні розписи робив італійський живописець Веніамін Фредеріче. Цеглу робили, в спеціально побудованих для цього цегельних майстернях, розташованих в Бистрику, для цього побудували паперову фабрику в Скраглівці, камінь видобували на Поділлі. Працювали на будівництві полонені гайдамаки, які потерпіли поразку від Князя Радзівілла.

В інтер‘єрі храму було встановлено великий орган "на 18 голосів" з пневматичним устроєм передачі від клавіатури до клапанів. Цей орган по своїм позитивним якостям був другим в Європі після Пражського.

Не вистачало коштів на багату обробку і будівництво костьолу затягнулося на багато років тому освячення його відбулося лише в 1754 р. Коронація була призначена на 1753 р. але фактично вона відбулася в 1756 р. Ікона була увічнена 2 золотими коронами, які були усипані дорогоцінними каміннями. Корони прислав папа Бенедикт ХІV.

Ікону перенесли в верхній храм та відвели його для свят, а нижній на проведення панихід та буденних служб. Звістка про цю Ікону зберіглась в панигірікі, складеному кармелітами про пам'ять прикрашання її вінцями, подареними папою і в надпису на костьолі, на латині, наступного змісту та розташування:

Здђсь предстоитъ икона Пресвятой Дђвы
М. А. Р. І. И

Черезъ нђсколько вђковъ въ православномъ домђ Тишкевичей прожде
прославившаяся,.

послђ отъ пресвђтлаго Януша Тишкевича, воеводы земель Кіевскихъ и щедраго сего же мђста основателя, сему Св. Дому
п р н е с е н а.

Всепресвђтлђйшаго Августа III Короля Польскаго, и общаго Сената Польскаго испрашивавшихъ въ Римђ отъ Бенедикта ХІV Высочайшаго пастыря щедрымъ его иждевеніемъ золотими вђнцами
Одаренная,

Пресвђтлђйшимъ Каэтаномъ Солтыкомъ, епископомъ Кіевскимъ, служеніемъ лђта Божія 1754 16 іюля,
увђнчанная.

отъ множества христіанъ неисчислимыя блага зтђсь получившыхъ сь глубочайшею вђрою
прославленная”.

З часів війни Б. Хмельницького козаки постійно утримували гарнізон в Бердичеві та із справ про позов монахів з бердичевськими власниками видно, що останні декілька разів пропонували козакам та керівництву їх напасти на монастир і пограбувати його. Але вони на те не погоджувались і не брали участь в цих суперечках. Козацький полковник Орда сказав так: "Не зроблю я того, щоб місце, присвячене Богу паплюжити і монахів виганяти. Вони проти нас ні в чому не винні, потрібно ж і Бога боятися".

В 1759 році в нижній храм переведені мощі Януша Тишкевича, які зберігалися в каплиці. Також в костьолі зберігаються в багатій рамі надіслані папою Бенедиктом ХІV мощі Св. Федора та частина хоругві Св. Юрія.

З 1760 р. в фортеці відкриваються типографія, готель, лікарня, аптека, бібліотека, бурса, школа для хлопчиків. Вона стає осередком культури як в ті часи майже всі релігійні заклади. В фортеці працював дуже талановитий і відомий гравер-монах кармелітанського монастиря Теодор Раковецький. Надзвичайно зросла популярність Бердичівської Ікони Богоматері, через те сама бердичевська фортеця, в стінах якої вона з берігалася, придбала назву "фортеці Найсвятішої Панни Марії".

Часи були не спокійні. Тому час від часу фортеця виконувала роль військового укріплення або в‘язниці для поважних осіб. Так, у 1704 р. тут утримували фастівського полковника Семена Палія, народного улюбленця і героя. В 1760 р. польський загін в кількості 80 чол. протягом 3-х місяців витримував облогу 8-ми тисячного війська російського і не здався, завдяки наявності великої кількості підземних ходів під містом, що дало можливість поповнювати запаси питної води, харчів, зброї. В 1768 р. коли переслідуваний з усіх боків загін конфедерантів відступив до Волині від Кракова, один із ватажків їх, Пулавський, після взяття м.Бара прийшов в Бердичів із загоном в 700 чол. Він укріпився в фортеці 125 днів утримувався там проти облоги російських військ під керівництвом генерала Кречетнікова. Але облогу не витримав і здався.

З 1760 р. настає "золотий вік" для Бердичева. Місто особливо розвивалося завдяки великої кількості паломників, які приходили сюди для поклоніння Чудотворній Іконі Божої Матері. Цей наплив богомольців, а також мирне правління Августа ІІІ і Станислвава Понятовського та незначне мито на закордонні товари, привабили сюди багатьох не тільки польських, а й іноземних торговців. Кармеліти побудували кам‘яні лавки для забезпечення іноземних купців. Монастирська типографія друкує книги на польській, російській, французькій, німецькій та латинській мовах. В монастирській бібліотеці було зібрання рідкісних рукописей та книжок, в тому числі, так звані "мемуари Яничара Поляка", написані в 1490-1516 рр.

В 1765 р. князь Радзівіл, воєвода Новгородським отримав дозвіл від польського короля Августа ІІІ дозвіл на проведення ярмарок. Іх було 10 на рік. Найбільш відомі –Онуфрієвська з 12 ччервня. та Успенська - 15 серпня (обидві проводились протягом 6 тижнів). Космодем‘янівська - з 1 листопада, Йорданська - 8 січня, Похвальна - з 23 березня (по 3 тижні кожна).

Бердичів процвітав але епідемія морової язви у 1770 р. винищила значну частину населення Бердичева.

У 1782 р. Епіскоп Раковецький дозволяє збільшити території навколо монастиря, щоб збудувати крамниці та еврейськи будинки.

В 1793 р. відбулася, подія, яка дуже сильно вплинула на історичні події на Україні взагалі і Бердичева зокрема - де другий розподіл Польщі за яким Правобережна Україна відійшла до Росії. Фортеця перейшла під керівництвом царя Російської Імперії.

В 1798 р. торгівля в місті занепала і тільки голод та дорожнеча хліба в Одесі у 1812 р. трохи підняли ії на колись високий рівень.

З 1831 р. монастир стає місцем збору та агітації польських повстанців, яких не влаштовувала політика російського царя. Це в свою чергу, дуже не сподобалось царському урядові і культурні та економічні досягнення монастиря пішли на спад. Капітальний ремонт монастиря, зробленний в 1799 по 1816 рр. (обмін даху і покриття його міддю, обробка підлоги мармуром та живопис у верхньому костьолі) - все це було знищено. У 1832 р. закривається бурса, у 1844 р.-монастирську типографію, яка з часів існування надрукувала 650 книжок, закривають через те, що в ній друкують протиурядові листівки і переносять ії у Житомир.У 1848 р. в монастиря відбирають землі і млин. В 1856 р. монастир був закритий. Всі приміщення, крім костьолу, який залишили для богослужіння мірянам-католикам, були конфісковані В приміщеннях розмістилися: повітове управління, поліція, міщанська управа, сирітський суд, а дзвіниця перетворена на пожежну вежу. Крамниці здали під, найм приватним особам.

З 1871 року по 1881 рік проводиться ремонт костьолу на кошти прихожан без змінення виду і фасаду. З 1889 ведеться переписка бердичевлян-католиків з царським урядом про необхідність повернення колишнього монастиря. Восени 1904 р. під час відвідування Бердичева начальника краю Н. В. Клейгильса, католицьке духовенство підняло клопотання про повернення костьолу дзвіниці. Клопотання це мало успіх. Вийшов Найвисокійший дозвіл і 15 листопада 1904р. башта - дзвіниця була повернена костьолу.

Ще в 1901 р. членом археологічного товариства А.В.Палібіним була представлена доповідна про стан монастиря і костьолу, що було результатом огляду цих споруд. Загальне враження від огляду - всі будинки знаходяться в найгіршому вигляді, як зовні так і в середині.

З 1909-1914 рр. проводиться капітальний ремонт костьолу за ескізами архітектора Шиллера.

В 1919 р. в башті розташовувався командний пункт Щорсу і знову релігійний храм перетворився на військову фортецю.

11 листопада 1925 р. відбулася важлива подія для старої фортеці - в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок.

у 1928 р. для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи-Рада Народних Комісарів

УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам‘ятника. Але костьол залишали віруючим.

Через 2 роки, у 1930 р. мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі - кінозал.

Під час другої світової війни фортеця і монастир були майже повністю зруйновані. Костьол був зруйнований на 40%, всі музейні експонати, цінності розграбовані, знищени, зруйновані, до такого такого ступеня, що вже не підлягали реставрації.

В 1958 р. стали підіматися питання про відновлення храму. Рішенням Укрреставрації в 1970 р. почались клопоти по відновленню історико-архітектурного пам‘ятника Комплексу споруд Кармелітського монастиря. Роботами з реставрації керували В.Корнеева і І. Макушенко.

У 1991 історичне коло замкнулося і все повернулося туди, звідки почалось - об‘єкт було передано в руки віруючих та монахів.

Тепер частину робіт по відновленню продовжує Укрреставрація, а частину - фінансує католицьке духовенство. В майбутньому тут чекають рекоронацію чудотворної Ікони, яку здійснить сам Папа Римський. Деякі приміщення фортеці ще зайняті художньою та музикальною школами, але для них вже шукають приміщення. Одна з проблем, яка хвилює реставраторів і небайдужих до культурної спадщини людей - це грунтові води, які підмивають споруди і для відводу яких потрібна дренажна система. Така, як була колись. Але найголовніша проблема - вібрація, від якої по спорудах розповзаються тріщини. Поруч з фортецею проходить дорога, перевантаження автотранспортом, як би зменшити швідкість машин до 20 км/год на цій ділянці, вібрації не було б. Це питання неодноразово піднімалося в належних інстанціях але нажаль не вирішилось.

Стара фортеця, як легендарний птах Фенікс безліч разів відновлювалась з пеплу і невже ми, нащадки, отримавши у спадщину культуру наших предків залишимся до неі байдужими? Що ми передамо наступним поколінням?( додаток ).

У м. Бердичеві є ще один храм, який належить католицькій громаді. Він займає належне місце в історії Бердичева.

Це костьол Св. Варвари. Його у 1759 р. побудувала дружина власника Бердичева Варвара Радзівіл. Відомий він тим, що в 1850 р. в ньому вінчався відомий французький письменник Оноре де Бальзак з Евеліною Ганською. У 1930 р. він (костьол був націоналізован і перебудован під клуб фізкультурників. Але в 1992 р. передан віруючим.