Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

ЗАЛІЗНИЙ ВІК

Стійко продовжують традиції попередніх культур племена чорногільської культури (9-7 ст. до н.е.). які від кіммерійців, що жили південніше, переймають техніку обробки заліза. В Бердичівському районі знахідок цієї культури не виявлено, але знахідки є поряд в сусідньому Житомирському районі (Троянів). Це свідчить про те, що можливо наша місцевість належала до ареалу розселення цих племен.

По даним Геродота саме нашу місцевість населяли скіфи орачі. Але дані племена могли бути скіфами лише за назвою, а не за своєю етнічною належністю, оскільки населення скіфського часу на Правобережжі, на відміну від власне скіфів, було не прийшлим і вело своє походження від чорнолісців (13, с.147). Пам‘ятки скіфського часу на берегах Гнилол'яті представлені неукріпленимії селищами, які розташовувались на перших надлугових терасах. На місцях селищ виявляється звичайно грубий ліплений від руки керамічний посуд, який мав часто лисковану сірочорну поверхню. Із форм кераміки переважають горщики, орнаментовані наліпними валіками та защипами, миски із загнутим всередину краєм, глиняні сковорідки і т.п. Пам'ятки скіфської пори (7-3 ст. до н.е.) відомі зараз з багатьох пунктах Бердичівського району. В селі Слободйще обстежено групу поселень цього часу в урочищах "Белько", "Дудчина гора", "Займисько". Поселення скіфського часу виявлені також біля сіл Бобрик-Гай, Маркуші, Дитинці, Кустин, Велика П'ятигірка, Голодьки, Бистрик, Гвоздава, Пилипи Російські, Малосілка, Хажин, Терехова (3, с.133-134), а також в селі Райки на місці поселення трипільського часу (10, с.54).

Протягом 7-5 ст. до н.е. переважають кам'яні знаряддя пращ, залізні зустрічаються дуже рідко. Скіфська зброя, кінське спорядження, звіриний стиль прикрас не мали поширення на нашій території. Майже зовсім не потрапляли сюди античні вироби. Не виявлено ї пам'яток які б свідчили про майнове розшарування. Стійки продовжувала зберігатися і родова община. Взагалі, своєрідність нашого краю в цей період полягала в значній консервативності та простоті форм. В цей час досить значними були контакти з більш північними племенами підгірцівсько-милоградської культури (неври Геродота), яких вчені відносять до балтської групи.

На рубежі двох ер з Бердичівщиною пов‘язане існування зарубинецької культури. В Бердичівському районі поселення даної культури виявлені в околицях села Райки. Житла мають форму традиційних мазанок, для могильників характерні трупоспалення з бідним речовим інвентарем без ніяких зовнішніх ознак. Помітний прогрес з металургії, кераміка схожа на пізньоскіфську, але виготовлена вже на повільному гончарному крузі (1З, с.147).

З 2-го по б-те століття нашу місцевість населяють черняхівські племена. В Бердичівському районі цей період історії вивчений досить добре. Було відкрито кілька десятків поселень, на деяких з них проведено розкопки. Єдиної точки зору, стосовно етнічної належності "черняхівців", не існує. Одні вчені пов'язували їх з готами, інші з фракійцями, ще інші з слов'янами. Сьогодні більшість вчених вважає дану культуру полі етнічною. Стабільність археологічного матеріалу вказує на те, що територія Бердичівщини була в ядрі нормування черняхівських племен (7, с. 96).

Бердичівський район може бути показовим щодо розселення черняхівських племен на території Східної Волині. До недавнього часу тут було відомо близько 30 пам'яток (7), а тепер - понад 50 поселень черняхівської культури. Кількість населення району в 2-му - 4-му століттях становила близько 5000 жителів. Площа Бердичівського району 900 кв. км. Отже, середня щільність черняхівського населення в басейні Гнилоп'яті, що протікав на території Бердичівського району, може бути визначена п'ять на 1 км. кв. (6, с. 40-41).

Рештки поселень черняхівської культури відомі на правому березі річки Гнилоп'яті біля села Семенівки. Звідти походить багато черняхівської кераміки, там також виявлені кістки тварин, перепалені камені, печина, що супроводжують кераміку і, безсумнівно, вказують на рештки поселення. З цього-таки села в 1936 році до Бердичівського музею були передані знайдені разом з людськими кістками глиняні посудини.

В південній частині міста Бердичева, на лівому березі річки Гнилоп'ять (в районі плодо-консервного заводу) також виявлені рештки поселення черняхівської культури. Тут зібрано кераміку, кістки тварин, перепалену печину. Серед інших керамічних решток звертає на себе увагу фрагмент тигелька ювеліра з добре обпаленої глини.

Рештки поселень черняхівської культури виявлені також на південних і південно-східних схилах надзоплавної тераси річки Гнилоп'ять та її приток біля сіл Бистрик, Скраглівка, Райки, Швайківка, Пилипи Російські, Гвоздава, Катерлнівка, Обухівка (7, с.16-19). Всі ці поселення віднесені до черняхівської культури з основному за керамічними знахідками посуду та деякими іншими, в тому числі залізними, предметами.

Площі зайняті в той час під поселеннями були досить значними. В довжину вони досягали 1,5-2 км, а в ширину - 40-120 м. Могильники були розташовані на більш високому березі недалеко від поселень. Всі вони належать до поховань з трупоспаленнями. Зустрічаються римські монети та фібули. Переважна більшість монет припадав на 2-е століття, починаючи з 3-го століття їх приплив раптово зменшується. Основним видом господарства було орне землеробство. В ті часи вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, горох, льон, цибулю, часник, моркву, редьку. Згідно остеорологічного матеріалу займались скотарством. Було знайдено залишки великої рогатої худоби, коней, кіз, свиней (7, с.20). Археологічні дані свідчать про індивідуальне землекористування при збереженні колективної власності на землю. Значна кількість населення та довгочасність його проживання на одному й тому ж місці свідчать про те, що господарство розвивалось досить інтенсивно (7, с.72). Йшов процес відокремлення ремесла від землеробства. Була присутня матеріальна нерівність, починався процес відокремлення знаті. Багато фактів свідчать про існування рабства. Очевидно, що черняхівське суспільство прямувало до утворення держави (7, с.92-93).

І.С. Винокур вважає, що південно-східні пам'ятки Волині, в тому числі і пам'ятки Бердичівщини, можуть бути віднесені до предків літописних уличів (7. с.97).

Починаючи з 5-го століття в культурі "черняхівців" стаються значні зміни, вона стає більш примітивнішою, грубою, і в 6-му столітті вже ніщо не нагадує порт од її найвищого розквіту. Причинами цих змін є готська навала, за якою слідом прийшли й гунни і, зрештою, частина поселенців здіймається з своїх місць і переселяється на Балкани.

Пам'ятки культури полів поховань відомі на Бердичівщині в багатьох пунктах. Рештки цих поселень густо вкривають південні та південно-східні схили берегів струмків та балок. В селі Слободище пам'ятки культури обстежені в урочищах "Слобітка", "Заріччя", "Гірка", "Займисько". Рештки поселень культури полів поховань відомі також в околицях сіл Гвоздава, Соснівка, Маркуші, Кикишівка, Семенівка, Житинці, Велика П'ятигірка, Швайківка, Пилипи Російські, Пилипи Українські, Райки, Голодьки, Скраглівка, Радянське, Бистрик, Іванківці. На місцях вказаних селищ зібрано велику кількість кераміки, кістки свійських тварин, уламки круглих кам'яних жорен, глиняні пряслиця, точильні бруски з каменю та інші предмети господарської належності (3, с.135).

З села Буряки, розташованого біля верхів'я Тетерева, походить глиняна ваза на кільцевій підставці, передана Бердичівському музею в 1940 році як випадкова знахідка. Ця посудина виготовлена на гончарному крузі. Поверхня її сіра з слідами лощіння. Вінця горизонтальні, широкі. Тулуб на переломі прикрашено рельєфним обідком, який з'єднаний з вінцями трьома симетрично розташованими ручками (5, с.І9).

В І955 році на правому березі річки Гнилоп'ягь на першій надзаплавній терасі в селі Слободище, в урочищі “Слобідка”. учителем-краєзнавцем Г.Г. Богуном були виявлені рештки поселення культури полів поховань. Поселення займає територію південного схилу похилого мису. Керамічні рештки простежуються вздовж схилу на 750-800 м при ширині 85-100 м. Крім кераміки культури полів поховань на місці даного селища піднято залізний предмет, що дуже нагадує носову, лопастну частину наральника, а також - фрагмент привозного скляного кубка з овалами. А в смузі, що безпосередньо прилягає до річки, виявлено залізні шлаки у великій кількості (7, с.33).

На поселенні біля села Слободище було вскрито площу біля 100 м.кв. В результаті цього було досліджено одне наземне житло і виявлено рештки інших об'єктів, що пов‘язані з поселенням. Стратиграфічні спостереження показали, що найбільша насиченість культурними рештками простежується на глибині 1 м. а також 0,30-0,60 метра. На глибині більше 1 м знахідки припиняються (7, с.ЗЗ).

На одному з розвідувальних розкопів, закладеному на рівній площадці схилу, далі від річки, було виявлено наземне поселення з двома печами. Піч №1 була знайдена з північно-східній частині будівлі. Вона була глинобитною і звернутою устям на північний захід. Піч споруджена на підсипці і має грушовидну форму з досить великими для домашніх печей розмірами (довжина основи від устя до тильної частини - 1,8 м, ширина основи - 1,5 м). Черінь печі була завалена великою кількістю глиняної обмазки з відбитками лози, дерев'яних конструкцій. Це могли бути рогатки куполовидного склепіння. Сам черінь був похилений з південного сходу на північний захід. Він був добре вимащений кількома парами глини. Судячи по цим шарам, черінь багато разів підмащували (7, с.34).

Піч № 2 розташована західніше першої. Своїм отвором вона звернута на південний захід. Ця піч також грушовидна в плані, але розміри її менші, довжина основи від устя до тильної частини -1,5 м, ширина - 1,1 м. Ця піч також була збудована на підсипці, але, на відміну від першої, основа її була викладена камінням.

Поверх кам‘яної викладки був вимащений черінь. Над ним знаходилась велика кількість глиняної обмазки з відбитками дерев'яних конструкцій по аналогії печі №1І (7, с.35).

Серед знахідок досліджуваного житла переважає кераміка. За технікою виготовлення весь посуд можна поділити на дві групи: виготовлений на гончарному крузі і ліплений від руки. Найбільш численні на поселенні "Слобідка" є керамічні вироби гончарної роботи. Ця кераміка черняхівського типу складає тут приблизно 55-60% всього посуду. Гончарний посуд можна поділити на дві підгрупи: а) посудини виготовлені з добре відмученої глини, з лощеною поверхнею сірочорного та жовтокоричневого кольору (миски, горщики, кубки); б) посудини сформовані з тіста, яка має в собі велику кількість кварцу, піску, темно-сірого і жовто-червоного кольору з шершавою поверхнею (горщики і миски).

Ліпний посуд також можна поділити на дві підгрупи: а) посудини сірочорного кольору з лощеною поверхнею (горщики і миски), які нагадують кераміку пшеворського типу; б) посудини з жовто-коричневої глини з великими домішками кварцу і піску в тісті. Поверхня цих посудин має лощіння, але, крім того, додатково оброблена (горщики і миски). В сирому вигляді на середню або нижню частину посудини наносили шар глини, перемішаної з крупнозернистим піском (7, с.35)

Серед керамічних знахідок житла Слободищанського поселення була ціла чарка ліпної роботи сірочорного кольору з лощінням. Вона була біконічна по формі. З інших знахідок слід згадати про нижній круглий камінь від жорен, знайдений в житлі. Він був виготовлений з поширеної тут породи крупнозернистого граніту. Тут також були виявлені біконічні глиняні пряслиця, кілька фрагментів глиняних грузил для ткацького верстата та інші речі, характерні для культури полів поховань.

Говорячи про поселення волинської групи полів поховань в селі Слободіще, слід підкреслити численність знайдених тут решток залізоробного ремесла. На одному із розкопів на глибині 0,55 метра було виявлено скупчення кричного заліза. З цього скупчення 5 кусків заліза мало в перерізі: 12-15 см, а 70 останніх 3-б см (7, с.37). Підсумовуючи дані знахідки а також залізні шлаки, знайдені біля річки, можна сказати про непоганий розвиток залізного ремесла в даному поселенні.

На південь від села Житинці на лівому березі безіменного струмка, що впадає в Гнилоп'ять, розташовані рештки селища. Кераміка, кістки тварин, обпалені камені, куски глиняної обмазки і т.п. займають південно-західний схил струмка і простягаються вздовж його берега приблизно на 400-450 м (7, с.37). Кераміка, що була тут зібрана, належить до волинської групи культури полів поховань. В переважній більшості це ліпний посуд, що виготовлений з сірочорної та коричневої глини. Поверхня знайдених посудин має лощіння. Горщики мають прямі або злегка загнуті всередину вінця. Сліди ручної роботи засади видно на зовнішній стороні вінець. Миски, в свою чергу, мають відігнуті вінця.

Друга група кераміки даного поселення - це товстостінні з домішками жорстви в тісті посудини сірого і коричневого кольору. Це посуд з "комбінованою" обробкою поверхні (7, с.37). Третя група; кераміки, найбільш нечисленна, представлена посудом, виготовленим на гончарному крузі. Ці пам'ятки належать до черняхівської культури.

Поселення біля села Маркуші, яке відноситься до старожитностей зпохи полів поховань, відкрив місцевий краєзнавець Г.Г. Богун. Селище знаходилось на віддалі близько 1,5 км від села в північно-західному напрямку, в урочищі "Мад'ярщина". Його рештки були знайдені по обох берегах безіменного струмка, що впадає в ліву притоку Гнилоп‘яті – Гнилоп‘ятку. Поселення займав територію першої надзаплавної тераси. Матеріальні рештки на берегах простежуються на протязі 600-800 м; ширина смуги 70-90 м. При огляді місця селища в 1959 році археологічним загоном Чернівецького держунівервитету було встановлено, що північно-західна частина селища в урочищі "Мад'ярщина" є найбільш насиченою кістками тварин, керамікою та іншими предметами, пов'язаними з існуванням поселення. Тут було простежено два невеликих підвищення, які виразно виділялися над рівною поверхнею решти селища (4, с.137).

В 1,5 км на південь від села Маркуші також на обох берегах безіменного струмка зібрано печину, кістки тварин, перепалені камені та кераміку, що відноситься до пам'яток культури полів поховань. Тут було знайдено рештки наземної будівлі, що містила дві печі. В цьому ж поселенні було знайдено срібну римську монету Антонія Пія, уламок скляного римського кубка, бронзову арбалетну фібулу та інші речі. що вказують на час існування поселення (2-5 ст.) (7. с.39).

На південний схід від села Голодьки було зібрано велику кількість кераміки волинської групи полів поховань.

Культура волинської групи полів поховань мала риси зарубинецької і пшеворської, і тому могла бути зв'язуючою ланкою у встановленні слов'янського етносу. І.С. Винокур вважає, що носії даної культури були предками літописних волинян (7, с.98-99).

Третю групу пам'яток залізного віку становлять старожитності корчакського типу. Основна територія, що на ній жили дані племена, не входила до меж Бердичівського району, а проходила по середній течії Тетерева і далі на північ.

Десь в 3-4 століттях корчакські племена почали просуватися на південь і окремі сліди "корчаківців" виявлені тут біля села Райки Бердичівського району в урочищі "Запасівка" та біля села Слободище в урочищі "Гірка".

У 1946 році проводились дослідження посаду та сільських поселень Райковецького городища археологічною експедицією організованою інститутом археології АН УРСР разом з Житомирським та Бердичівським краєзнавчими музеями. Ця експедиція відкрила поселення, в житлах-землянках якого були виявлені керамічні матеріали ідентичні тим, які були знайдені в корчакських захороненнях. Поселення розташоване північно-західніше Райковецького городища, в урочищі "Запасівка", на схилах лівого берега річки Гнилоп'ять. Розкопками тут були виявлені рештки двох жител-землянок з ліпним посудом - горщиками баночної форми. В тісті кераміки - жорства, зерна кварцу (7, с.б5).

На правому березі річки Гнилоп‘яті, на північно-західному схилі урочища "Гірка" при посадці дерев учні Слободищанської школи знайшли фрагмент ліпного горщика корчакського типу. По його краю вінець - защипний орнамент (7, с.бб).

Корчаківські племена були значно архаїчніші, ніж попередні. Матеріальні знахідки грубі і примітивні. Залишки поселень свідчать про розвиток патріархальної общини, відсутність матеріальної нерівності. Основним заняттям було підсічне землеробство. Ховали померлих в курганах, під якими в ямках, обкладених камінням, ставили урну з попелом. Як вважає І.С. Винокур, корчаківські племена були предками літописних древлян (7, с.100).

По розкопках в околицях села Райки найкраще простежується перехід від корчаківської культури до лука-райковецької і далі до давньоруської. Якщо ототожнювати цю культуру з племенами згадуваними в писемних джерелах, то найвірогідніше це були дуліби, від яких і походять літописні волиняни, древляни, поляни і дреговичі. А основою їх формування була Лука-Райковецька культура (1З, с.149).