Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

ДАВНЬОРУСЬКІ ЧАСИ

Древньоруські пам'ятки в басейні Гнилоп'яті представлені неукріпленими селищами, городищами та грунтовними могильниками. Вони розташовані біля сіл Райки, Гвоздава, Маркуші, Слободище, Бобрик, Швайківка, хутора Ріг.

В околицях села Слободище в 1954 році були проведені розкопки на місці давньоруської залізоробної майстерні. В ній виявлені рештки зруйнованих залізоробних сиродутних горнів. Добре збереглися куски кричного заліза, шлаки та глиняні сопла-продухи від горнів (3, с.135).

В урочищі "Запасівка", що знаходиться на пологих схилах лівого берега річки Гнилоп'ять, був розташований курганний могильник, від якого тепер зосталося чотири дуже розораних пагорби. Біля цього могильника були досліджені рештки двох будівель-землянок чотирикутної форми, розмірами 3х4 м. На глинобитній підлозі землянок знайдено камені із слідами дії вогню (ймовірно рештки зруйнованих печей-кам'янок), кістки домашніх і диких тварин, фрагменти товстостінної (сформованої на ручному гончарному крузі) кераміки, прикрашеної по всій поверхні хвилястим та лінійним орнаментами (10, с.11).

Урочище "Лука" розташоване на правому березі річки Гнилоп‘яті. на невеликому піщаному підвищенні лукової пойми. Поселення в урочищі "Лука" поблизу села Райки розташоване на підвищенні дюнного походження, витягнутому вздовж Гнилоп'яті, довжиною близько 250 м, шириною 80-120 м. З одного боку підвищення обмежене річкою, з інших - луговою низовиною, яка затоплюється під час паводків. Поселення досліджувалося експедицією АН УРСР під керівництвом В.К. Гончарова у 1946-1947 рр. Археологічними розкопками тут було розкрито вісім жител-землянок. Всі вони мають прямокутну форму, площею 12-15 м.кв. Шість жител розміщувались двома гніздами, по три в кожнім, два були розташовані окремо, на значній відстані одне від одного.

Стінки жител викопані в материковому піску на глибину до 1 м. Долівка мала глиняну обмазку. В одному із жител, що загинуло від пожежі, вдалося простежити стінки, обкладені дерев'яними обаполами, які кріпились за допомогою дерев'яних стовпів, закопаних у грунт.

У житлах виявлені печі-кам'янки, які знаходились у правому кутку навпроти входу. Вони були чотирикутної в плані форми і складені з безформенних брил каменю на глиняному розчині. Щілини між каменями були заповнені уламками глиняного посуду. Розміри печей в середньому складали 1,20х1,30 м при висоті 0,65-0,70 м. Бокова і тильна стінки були цільно притулені до житла, а стінка з челюстями та зовнішня поздовжня укріплені дерев'яними стовпчиками, від яких у грунті збереглися округлі ямки.

Основним видом знахідок у житлах був глиняний посуд, по якому вдається виділити два різні хронологічні етапи заселення урочища. Більш ранню групу становлять комплекси з виключно ліпним посудом корчакського типу, що був виявлений лише у двох житлах. Пізнішу групу становили комплекси з ліпним і кружальним посудом, який побутував одночасно в останніх шести житлах. Крім посуду, в житлах траплялися глиняні біконічні пряслиця, залізні ножі і кресала (2, с.122).

Та все ж найбільш відомими є залишки Райковецького городища 11-13 ст. Околиці села Райки були заселені з давніх давен. Тут просліджуються залишки майже всіх археологічних культур, що були характерні для даної місцевості з 1-го тисячоліття до н.е. Це не дивно, бо заселенню сприяли родючі заплави річок Гнилоп'яті та її приток Гнилоп'ятки та Рублянки, багаті поклади залізних болотних руд, різних сортів глини, граніту. Обширні ліси Бердичівщини давали будівельні матеріали та паливо, а по річках можна було підтримувати зв'язок з іншими поселеннями району.

До якого з літописних племен належало населення городища сказати важко, можливо це були древляни, а можливо й улиці. Не дають нам літописи і назви поселення. Ймовірно, що укріплення городища були побудовані при Ярославі Мудрому, бо саме в його часи споруджувалося багато оборонних споруд на Правобережжі.

Унікальність Райковецького городища для історії полягає в тому, що після його знищення монголо-татарами там ніхто не селився, і під шаром землі і глини все збереглося в недоторканому стані. Початок досліджень на городищі було покладено Т.М. Мовчанівським в 1927 році, і повністю воно було розкопане в післявоєнні роки експедицією В. Гончарова.

Райковецьке городище являється визначним історичним джерелом. Тут під час багаторічних широких досліджень, що проводилися співробітниками Інституту археології АН УРСР, вперше була розкрита вся територія древньоруського містечка зі всіма складовими частинами: детищем (детинцем). ремісничим посадом та присілками. Матеріали цих розкопок відображають історію героїчної боротьби Русі з татаро-монгольською навалою в першій половині 1З століття (10, с3).

Городище розташоване на річці Гнилоп‘ять, на її високому лівому березі. Зі сходу воно обмежене широкою, до 600 м. луговою заплавою цієї річки, а на півдні протікала її притока Рублянка. Клиновидний виступ, що сформувався від злиття цих рік, був використаний для будування городища. Форма детинця - кругла, трохи звужена в східній частині - повністю залежить від рельєфу місцевості. Городище займає площу 1,25 га і підноситься над рівнем ріки на 24-26 м..

З усіх сторін Райковецького городища збереглися укріплення, що представлені системою з двох рядів валів та ровів, які деформувалися під впливом оранки та розмивів. В місцях рови досягають глибини 4-6 м (10, с.І5). При будівництві укріплень спочатку ставили дерев'яні кліті-тераси, які потім засипали землею і глиною з рову (таким чином вал не розповзався). З внутрішньої сторони прибудовувалася житлові будівлі, а потім будівлі господарського призначення. Їх горища засипалися глиною і служили майданчиком, на якому за стіною під чай облоги розміщувалися захисники. Середина городища була пустою, крім окремих господарських споруд (де використовували відкритий вогонь), окремих стогів сіна і землянок. Сюди заганяли худобу під час нападу ворога. Під клітями зустрічалися підземні ходи, що вели на дно рову. По всьому колу розміщення клітей поєднувались малі житлові приміщення з печами та більші, без них. Очевидно, що кожна сім'я займала дві кліті, в одній з яких була кухня. а в другій - світлиця. Майже скрізь до двох житлових клітей було прибудовано одну господарську, що теж належала одній сім'ї.

Всього по краю дитинця під час розкопок було розкрито 52 житлові кліті, в одній з яких була кухня, а в другій світлиця. Господарських споруд по периметру дитинця налічувалось 25. Під обвалами житлових клітей виявлено кістяки мешканців, а під руїнами господарських споруд - кістяки домашніх тварин (2, с.272).

Центральна частина дитинця являла собою внутрішнє подвір'я для усіх жител. Тут були розміщені кошари для худоби і стояли стоги сіна і соломи, від яких залишились великі круглі площадки. вкриті шаром рослинного попелу. Тут же були і приміщення - землянки ремісників. За межами укріпленіь розміщувався ремісничий посад. Можливо він теж був оточений валом, що не зберігся. Про якийсь вал згадується в інвентарі володінь Тишкевичів за 1593 рік при описі села Райки. Під час розкопок посаду не вдалося визначити його площі, але приблизно можна сказати, що він йшов на захід, в сторону урочища "Запасівка", підходив до курганних могильників, які були на відстані 120 м від горища. В південно-західному напрямкові посад тягнувся до річки Рублянки і далі по її берегах до урочища "Вітряки", закінчуючись біля другого курганного могильника. Відкрито було також кілька присілків. Один із них тягнувся на 1,5 км по протилежному березі річки Гнилоп'ять. Окремі житла були розташовані і в інших місцях околиць городища. Всі житла за межами городища, на відміну від тих. які були всередині, земляничного типу (10, с.12-57).

Городище і околиці являли собою систему замкнутого господарства. В сільському господарстві великого розвитку набули землеробство і скотарство, допоміжну роль відігравали мисливство, рибні промисли і т.п. Розвивалось також орне землеробство. Грунт під посів обробляли залізними ралами. На Райковецькому городищі при розкопках виявлено 22 лемеші і наральники. 4 чересла. 113 серпів, 32 коси, 6 лопат, кирки та сокири (11. с.33) Крім хліборобства жителі займалися городництвом і садівництвом. Крім зернових культур було знайдено насіння маку, огірків, кісточки слив і вишень (1З, с.157).

Розвинуте землеробство вимагало значної кількості робочої худоби. На остеологічному матеріалі було підраховано кількісний склад стада на момент розгрому городища: перше місце за кількістю особин посідає велика рогата худоба (120 голів), друге - вівці (112), третє - коні (10б), четверте - свині (99). Значна кількість великої рогатої худоби свідчить про те, що вона давала не лише молоко і м'ясо, а й була основною тягловою силою в землероба стві. Розведенню худоби сприяли великі площі пасовиськ в широкій заплаві річки Гнилоп‘ять. Також на городищі було знайдено рештки домашньої птиці: курей, гусей, качок. Жителі поселення ходили на полювання. Про це свідчать знайдені кістяки ведмедя, лосів, кабанів, диких кіз, глухарів, зайців. Але особливо було багато кісток бобра, хутро якого дуже високо цінувалось по всій Київській Русі. Про рибальство свідчать знахідки залізних гачків та грузил. а також кістки сомів та щук. Також жителі городища розводили бджіл, і вже не тільки в природних бортках, а і в штучних вуликах (10, с.60-76).

Розкопані майстерні та різноманітні знаряддя праці свідчать про те, що в Райковецькому городищі та його посаді існували усі основні види ремісничого виробництва, розрахованого, головним чином, на місцеві потреби і в незначній частині на збут. Головними галузями ремісничого виробництва було видобування заліза з місцевих болотних залізних руд та ковальська справа. В древньоруському Райковецькому городищі виявлені тисячі різних металевих виробів, а також рештки залізоробних майстерень. Це наочно говорить про великий розвиток місцевої металообробної техніки. Найважливішою знахідкою Райковецького городища в цьому плані був сиродутний горн хорошої збереженості. Ця знахідка дала можливість повністю реконструювати древньоруський горн..

Горн складався із обмащеного глиною дерев'яного каркасу. В верхній частині горна робили отвір для заповнення його вугіллям і болотною рудою. Для того, щоб горіння було досить інтенсивним, горн мав керамічні сопла-продухи. Температура, яку давав такого роду горн, досягала 700°-800° по С. Цієї температури було досить, щоб із болотної руди одержувати залізо (5, с.24-25).

На дитинці городища також виявлено ковальську майстерню з набором всіх необхідних інструментів. Хімічний аналіз металевих виробів вказує на високу якість металу. По вмісту вуглецю деякі вироби наближалися до сталевих. Було також знайдено ливарно-ювелірну майстерню з горном, тиглями для плавлення кольорових і благородних металів, шиферні ливарні форми для виготовлення металевих предметів, набір мідних матриць для штампування різних прикрас. У цій же майстерні виявлено невеличке ковадло, зубило, молоток, а також значну кількість готової продукції - прикраси з золота, міді, бронзи, олова і срібла та заготовки (2, с.273).

В одному льосі, який мабуть належав ювеліру, знайдено цілі запаси різних прикрас. Різноманітні персні, колти, браслети, намиста, очілла, хрестики вражають і красою, і складністю виготовлення. Застосування техніки перегородчатої емалі, зерні, черні свідчить про високий рівень майстрів. Крім прикрас з металів, знайдено багато прикрас із кольорового скла. Скляні браслети і буси зустрічались на багатьох жіночих скелетах. Більшість браслетів виготовлені з переплетених ниток чорного скла, покритих зверху емаллю чорного і жовтого кольорів. Буси виготовлялися теж різних кольорів і в намисті перемежовувалися з морськими раковинами. Розміри деяких браслетів і перснів говорять про те, що їх виготовляли навіть для дітей (10, с. 120-.130).

Важливе місце в ремісничому виробництві належало гончарству. Гончарні печі були знайдені біля західного рову. Посуд різних форм і призначення виготовляли на річному гончарному крузі. Орнаментація його здійснювалася у вигляді прямих хвилястих і зигзагоподібних ліній. Кожен майстер мав своє тавро, що говорить про професійну гордість і майстерність гончарів (10, с.11б-118).

Крім глиняного посуду, на городищі виготовлялась значна кількість дерев‘яного: миски, чаші, ковші, блюда, - які здебільшого виточувались на токарному верстаті. З дерева виготовляли і тару для зберігання зерна, борошна, меду і води. Бондарським способом виготовляли бочки, діжки і відра. Населення городища виробляло з шкір тварин взуття, з каменю і кістки - господарські і побутові речі (2. с.273).

Розвинутим було в Райковецькому городищі і ткацьке виробництво. В більшості жител знайдені глиняні і шиферні пряслиця, обгорілі залишки полотна і шерсті. В одній із клітей були обгорілі рештки ткацького верстату (10, с.12б).

Крім виробництва древньоруськими майстрами різноманітних залізних знарядь господарчого призначення, видне місце займало виготовлення різноманітної зброї: мечів, списів, шабель, булав, бойових сокир, шоломів, кольчуг і т.п. На Райковецькому городищі було знайдено 10 мечів. Переважає тип слов'янських мечів, відомих по археологічних матеріалах Східної Європи. Основною і найбільш поширеною зброєю, поряд з мечем, був спис. Під час розкопок городища було знайдено 24 наконечники: списів. 1000 залізних кованих наконечників стріл (5, с.25-26). Також було виявлено позолочену стрілу - вона належала, напевно, до парадної зброї. Знайдено кольчуги, позолочений мідний шолом, бойові сокири, шпори і стремена, інкрустовані сріблом, тощо (2, с.273).

Великого розвитку набула в тон час і теслярська справа. Важливою галуззю теслярського ремесла було спорудження кріпосних стін і башт, адже Райковецьке городище було одним з прикордонних містечок. Вал Райковецького городища складався з чотирьох дерев'яних продовгуватих клітей, засипаних до самого верху глиною. Ці кліті були побудовані єдиним масивом, без інтервалів, складаючи собою єдину міцну перешкоду (5. с.27).

Різноманітні інструменти для обробки дерева (сокири різних типів, долота, струги, пилки, гвинт для столярного верстака) свідчать про існування майстрів по обробці дерева. Про розвиток бондарства свідчать залишки бочок, кадок, відер і обручів до них (10. с.123).

В посаді була знайдена майстерня по обробці каменю і виготовленню морен, а також спеціальна майстерня по обробці кісток. Цілком ймовірно, що існували й інші види ремесел, слідів яких не було знайдено.

Певне місце в житті городища займала торгівля. Деякі вироби були явно не місцевого виробництва (шовкові та оксамитові тканини із Візантії, каролінський меч із Західної Європи, деякі жіночі прикраси з Києва). Зрозуміло, що в торгівлю-обмін були втягнуті жителі навколишніх селищ (10, с.150).

Археологічний матеріал говорить про певну диференціацію населення городища. Перш за все городище мало оборонне призначення і тому частину його населення становили воїни-дружинники, їх потреби та інші потреби оборони утримувалися хліборобсько-ремісничим населенням посаду і присілків. Важко сказати, якою була ця залежність. Більшість дружинників і воєначальник присилалися князем з Києва, разом з ними прибувала їх челядь. Ну а місцеві смерди-общинники попадали під їх адміністративну, а потім і під економічну залежність. Про таку диференціацію свідчить, перш за все, бідність і убогість жител і інвентаря посаду і присілків, порівняно з житлами городища. Примітивні знаряддя праці, убогий посуд, відсутність зброї, прості селянські прикраси, або просто намисто із кісточок вишень, слив, горішків впадав в вічі при порівнянні з речами із городища. Цікавим в той факт, що всі знайдені плуги були на городищі, певно вони видавалися населенню присілків тільки на сезон і були власністю дружинної верхівки.

На городищі знайдено 152 замки до жител, господарських споруд і пут для коней, та жодного замка не виявлено за його межами. Певно жителі присілків зберігали в деякій мірі язиченські пережитки, бо в житлах і на кістяках на було знайдено жодного хрестика, тоді як на городищі знайдено багато натільних хрестиків, іконок і хрестів-елколпіонів. Численній культурний матеріал в одній із клітей вказує на те, що там була церква (10, с.147).

Не однаковим було і положення самих дружинників. Розкопки західної частини городища свідчать про більшу заможність її жителів. Там, мабуть, пробивав воєначальник та інші адміністративні особи. Про це говорять знахідки позолочених булав і позолочених стріл. Невелика кількість мечів, порівняно із списами, теж говорить про це (як ми бачимо на мініатюрах літописів, лише начальники озброєні мечами). Особливо відрізняється один меч каролінського типу і бойова сокира, оздоблені сріблом і дорогоцінним камінням. Не всі дружинники могли придбати собі кольчуги (їх знайдено всього три).

Населення тяжіло до городища не тільки з зв‘язку з його оборонним чи адміністративним значенням. Значний розвиток ремесла, велика кількість майстерень, вказують, що товар збувався не лише в городищі, де проживало 23-24 сім'ї, а по всім сусіднім присілкам і селищам. Однотипність багатьох виробів, певний штамп, трафарет при їх виготовленні, свідчить про те, що вони виготовлялися на ринок, а не на замовлення. Очевидно на ринок, який існував в городищі, з’їжджалися жителі околиць (10, с.132).

Кінець існування городища був жахливий. Всюди, де б не велися розкопки, археологи знаходять людські кістяки. І не дивно, що згодом життя тут не відродилося: адже просто нікому було повернутися, ніхто не врятувався. Великі запаси харчів, знарядь праці, зброя, прикраси - все залишилося на місці, їх не забрали ні перенасичені награбованим вороги, ні, навіть, ніхто з місцевого населення. На сотні кілометрів навколо, по шляху слідування монголо-татар, все було винищено. Через нашу місцевість проїздив в 1246 році римським монах Карпіні, він писав: "Татари вчинили велике спустошення в країні Русі”, зруйнували міста і фортеці, повбивали людей повсюди, де б ми не їхали через їх землю, ми знаходили численні кістки і голови цих людей" (10, с. 133).

Городище було розгромлена в кінці грудня або в січні 1241 року, тому що в грудні монголи захопили Київ, а в квітні вони вже були в Угорщині. Скоріш всього напад був несподіваним, так як жителі посаду і присілків не встигли втекти в ліс чи сховатися в городищі. Більшість з них були вбиті в своїх домівках. Можливо вони напали вночі, бо деякі черепи знайдено на лежанках. Але взяти саме городище їм зненацька не вдалося, був жорстокий бій. Монголи своїми метальними машинами закидали городище кам'яними ядрами (їх було знайдено на городищі), засипали рів і ввірвалися в городище. Сліди бою видно повсюди. В рову знайдено багато камінців, жорна і кістяки ворогів, які гинули на стінах валу. На самому валу також знайдено кістяки захисників зі слідами ударів холодної зброї. Останній бій прийняли захисники біля воріт. На чолі їх стояв воєначальник, це його зброя, кольчуга і шолом, зі слідами шабельних ударів, була знайдена там. Зім'явши їх, вороги кинулись все палити і вбивати жінок та дітей, які поховались по житлах. Майже в кожному із жител археологи знаходили по декілька скелетів. Так, в одному із приміщень знайдено скелет жінки, яка притискала до себе дитину, неподалік від них лежало ще чотири скелети, в черепі одного з них знайдено вістря стріли. В іншому приміщенні знайдено деформований від вогню скелет жінки, на черепі якої збереглися рештки обгорілої тканини. Поряд лежав серп, а в руці іншого скелета - ніж (10, с.46-47), Приблизно така ж картина і в інших житлах. Це свідчить про відчайдушність захисників. Деякі жителі хотіли втекти через рів, але я тут їх настигли вороги. В одному з підземних ходів знайдено декілька скелетів з залишками багатого жіночого вбрання, на одному з яких була срібна гривна. На дні самого рову було знайдено кістяки дорослого й дитини (13. с.152). Вражає жорстокість монголів, їх лють і вандалізм. Було підпалено все, що могло горіти, були знищені навіть домашні тварини. І коли дерев'яні балки клітей перегоріли, стеля з глиняним накатом провалилася, поховавши під собою жителів городища.

Ніхто не прийшов потім сюди, нікому було навіть поховати загиблих, століттями все заносилося землею, аж поки не прийшли археологи і не відкрили нам той останній день в житті Райковецького городища.