Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

В історії України XX ст. період Великої Вітчизняної війни має особливе - водночас і героїчне і трагічне значення.

Велетенські жертви разом з усією великою державою принесли на вівтар Перемоги жителі Бердичівщини. У дванадцяти місцях масових страт були знищені фашистами до 60 тисяч бердичівлян. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 14,1 тис, чол., з них із районного центру - 11700 чоловік.

За час окупації кількість населення Бердичева зменшилась майже вчетверо і в січні 1944 р. становила менш як 18 тис. чол.

На фронтах, в підпіллі і партизанських загонах боролися з фашистами майже вісім тисяч бердичівлян, 4623 чол. залишились навічно в землі, яку захищали. Житомирщина втратила за війну 400 тис. жителів - 25% свого населення. (Нагадаю, що стільки ж - 400 тис. чол. втратили за всю другу світову війну США - 0,2% населення.)

Зразками мужності і героїзму прославили себе і свою землю на полях війни і праці тисячі бердичівлян.

Найвищої відзнаки того часу за мужність і героїзм - звання Героя Радянського Союзу удостоїлись десять уродженців землі Бердичівської: Поліна Гельман, Максим Грабчук (1911-1948), Олексій Граціанський (1905-1987), Іван Карпенко (1915-1944), Петро Перегула (1913-1985), Микола Прилуцький (звання Героя присвоєно 21 травня 1997 р. (!), Володимир Мостовий (живе в Москві, по війні - вчений-атомник), Микола Сікорський (проживає в Євпаторії), Казимір Томашевський (1914-1983), Анатолій Чепуренко (1915-1945).

Вважаю, що є необхідність детальніше розповісти про героіню-бердичівлянку П, В. Гельман.

Народилась П. В. Гельман в Бердичеві 24 жовтня 1919 року. В будинок лікарні, куди звернулася по допомогу мати, вцілив снаряд - йшов бій за Бердичів між червоними і білими. Половина лікарні була зруйнована. На іцастя мати була в другій половині будинку і з маленькою Поліною вціліли. Поліниного батька, революціонера, вбили білогвардійці, коли він повертався з IX з'їзду РКП(б). З матір'ю дівчина переїхала до Гомеля, де вчилася у 1-й середній школі, була старостою класу. В школі Поліна подружилася з Галиною Докутович, яка відіграла важливу роль у її житті. Подруги навчалися у дев'ятому класі, коли по країні пролунав заклик: “Молодь - на літаки!”

Поліна і Галя першими прийшли в аероклуб. Однак Поліну не прийняли на навчання літати - вона була маленькою на зріст, їй не вистачало вісім сантиметрів, потрібних за інструкцією. Висока і статна Галина Докутоаич залишилась в аероклубі і з відзнакою закінчила навчання.

Після закінчення школи подруги поїхали до Москви. Поліна вступила на істфак Московського університету, а Галя - до Московського авіаінституту МАІ.

На початку війни Поліна пішла на курси медсестер, стала донором. 11 жовтня 1941 року подруги в ЦК комсомолу отримали направлення в жіночу авіачастину, яку формувала М, М. Раскова. На медкомісії зріст не перевіряли і подруги знову опинилися разом, в одній штурманській групі.

У 1942 році Поліна і Галя за три місяці закінчили курси штурманів при військовій авіашколі пілотів у м. Енгельсі на Волзі, засвоївши трирічну програму: по чотирнадцять годин практичних і теоретичних занять щоденно!

У травні 1942 р, у складі 46-го жіночого нічного бомбардувального авіаполку вилетіли на Південний фронт. Полк був озброєний зовсім не бойовими літаками У-2 (або По-2). Вони були виготовлені з фанери і перкалю, не мали захисту, кулеметів і гармат. У війну цей літак став нічним бомбардувальником. Під площинами літака прилаштували бомботримачі, і він виправдав свою назву - піднімав до 300 кг бомб і справно скидав смертоносний вантаж на голови фашистів серед ночі. Фронтовики називали його “кукурдзник”, “тихохід”, дівчата-пілоти: “ластівка”. Німці називали екіпажі дівчат “нічними відьмами”, а німецьке командування встановило високу нагороду за кожний збитий По-2 - “Залізний хрест”.

На такому літаку воювала штурманом Поліна Гельман з льотчицями - спочатку Катею Піскарьовою, а потім Раєю Ароновою. З боями пройшли оборону Північного Кавказу, громили фашистів на Кубані, Тамані, Кримському півострові, в Білорусії, Польщі та Східній Прусїі. За бойові заслуги жіночий полк став гвардійським Таманським Червонопрапорним ордена Суворова.

До травня 1945 року штурман П, В. Гельман здійснила 860 бойових вильотів, пробула в неспокійному нічому небі тисячу сто дев'яносто одну годину, скинула на противника 113 тонн бомбовантажу. Указом ПВР СРСР від 15 травня 1946 р. начальнику зв'язку ескадрилы - штурманові 46-го кв, жіночого авіаполку гв. старшому лейтенанту П, В. Гельман присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Уряд за час війни не раз відзначав її бойові успіхи. Шість орденів: Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ступеня (два), Червоної Зірки (два), вісім медалей - такі нагороди за бойові справи нашої славної землячки.

У 1951 р. Поліна Володимирівна закінчила Військовий інститут іноземних мов, досконало оволоділа іспанською мовою. З 1957 року гв. майор П. Гельман у відставці. Проживає в Москві. Викладала політекономію в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, стала кандидатом економічних наук, захистила дисертацію на тему “Революційна земельна реформа і зміни аграрних відносин в Республіці Куба”.

У фондах Житомирського краєзнавчого музею зберігається невеликий комплекс матеріалів П. Гельман. Свої бойові реліквії вона передала до Центрального музею Збройних Сил СРСР (нині - музей Збройних Сил Російської федерації).

--------------------------------------------------------------------------------

Кніга Пам'яті України. Житомирська область, том 2. — Житомир: “Льонок”, 1994 — С. 8-15, 155-

Герой Советского Союза. Краткий биографич. словарь. Т. 1. — М,, 1987. — С. 317.

Золотые Звезды Полесья. 3-є изд. — К., 1985, — С. 89-92.

Звитяжниці. Жінки — Герої Радянського Союзу в боях за Україну в роки Великої Вітчизняної війни..- К.:Україна, 1995. - С. 37 -42.

Героини войны. — М., 1963. — С. 77-86.

Аронова Р. Е. “Чорные ведьмы”. Вид. 2-е доп. — М. 1980, с. 336. (Про П. Гельман; с, 9, 197, 198, 248, 302, 305, 326, 327.

Кот О. М. За хмарами — небо //Комсомольська зірка. — 1976. — 15 січ.

Мальований М. І. Її крила //Радянська Житомирщина. — 1968. — 18 серп.