Бердичев Ленд - сайт свободного общения. Новости, доска объявлений, знакомства, каталог предприятий, работа, чат, форум, фотогаллерея.

Незабаром у декількох видавництвах роман побачив світ масовими тиражами. К. Симонов, який знову очолив “Новый мир”, попросив В. Гроссмана дати для журналу другу частину роману. Василь Семенович з великим ентузіазмом приступив до роботи. Коли його спитали, як буде називатися друга книга, він відповів: “Як вчить російська традиція, між двома словами повинно стояти сполучення “і”. Так народилась назва “Життя і доля”, У 1959 році роман було завершено. Але передчуття нових хвилювань і неприємностей не залишало автора. На жаль, ці сподівання справдилися.

У 1960 році В. С. Гроссман здав рукопис роману до щомісячника “Знамя”, редактором якого в той час був В. Кожевников. Хоч слід сказати, що друзі йому не радили цього робити, Після тривалого мовчання, редколегія одностайно відхилила роман як твір антирадянський. Та гірше було ще попереду. У лютому 1961 року на роман накладають арешт. Вилучили не лише машинописні примірники, але й перший варіант рукопису, чорнетки, підготовчі матеріали, ескізи. У розпачі Василь Семенович звертається до керівництва письменницької організації Маркова, Сартакова, Щипачова, але й тут зустрів глуху стіну байдужості. В. С. Гроссман пише листа М. С. Хрущову, Описуючи свої поневіряння з намаганням видати роман та історію його арешту, він запитує: “Чому на мою книжку, у якій немає брехні і наклепу, а е правда, біль, любов до людей, накладена заборона, чому вона відлучена методами адміністративного насилля, захована від мене і від людей, як злочинний вбивця?” - І далі: “Адже у зростанні демократії і свободи, ще більше, ніж у зростанні виробництва і споживання, суть нового людського суспільства. Без безперервного зростання норм свободи і демократії нове вуспільство мені видається безглуздим”. Якої актуальності ці слова Гроссмана набувають і сьогодні! В. С. Гроссман сподівався, що зуміє переконати Хрущова в тім, що, якщо книгу не надрукують, то хоча б повернуть йому рукопис. Через місяці півтора-два його запросили до М. А. Суслова. Розмова тривала близько трьох годин. [9] Суслов схвально відізвався про такі твори письменника як “Народ безсмертний”, “Степан Кольчугін”, військові сповідання і нариси. Про “Життя і долю” ж відізвався негативно, що книга ніби паплюжить нашу дійсність. Поцікавившись на які кошти письменник живе, Суслов пообіцяв сприяти у виданні п'ятитомного зібрання його творів, безумовно без “Життя і долі”. Коли ж Гроссман знову порушив питання щодо повернення йому рукопису, Суслов відповів: “Ні, ні, повернути неможливо, Видамо п'ятитомник, а про цей роман і не думайте. Можливо, він буде виданий через років двісті-триста”. На цьому коло замкнулося. Машина майбутньої епохи застою набирала обертів. Щодо п'ятитомника, обіцяного Сусловим, то він так і не побачить світ: ані при житті, ані після смерті письменника.

А жити Василю Семеновичу залишилось вже зовсім мало. Морально і фізично зломлений, він старів на очах у близьких, багато друзів від нього відвернулося. Але, незважаючи на всі терни, від щодня продовжував працювати. У кінці 1961 року на декілька місяців вирушає до Вірменії, де працює над перекладом романа Р. Кочаряна на військову тематику. (Треба було заробляти на хліб насущний.) Після повернення до Москви пише цикл оповідань, повість “Добро - вам” (побачила світ з купюрами лише у 1967 році, після смерті письменника).

У розквіті творчих сил В. С, Гроссмана було вилучено з літературного процесу. Напередодні війни така ж доля спіткала іншого корифея -Михайла Булгакова. Історії хвороби у них різні, а хвороба однакова: у Булгакова арештували “Собаче серце”.

Помер В. С. Гроссман від раку легень 15 вересня 1964 року. За випадковим збігом, це сталося день у день, через 23 роки після трагічної смерті матері.

На щастя, рукописи не горять. Завдяки кардинальним змінам, що потрясли наше суспільство наприкінці 80-х років у всіх сферах життя, роман В. С, Гроссмана “Життя і доля” прийшов до читача. Виповнилося пророцтво письменника: “Доля книги від мене віддаляється у ці дні. Вона ствердить себе окремо від мене”. Так воно і сталося.

У листі до матері від 1961 року Василь Семенович писав: “Когда я умру, ты будешь жить в книге, которую я посвятил тебе й судьба которой схожа с твоей судьбой”. Майже через довгих тридцять років, у найбільш повному виданні роману, що побачив світ 1990 р. у видавництві “Книга”. На титульному листі нарешті з'явилася вистраждана авторська присвята: “Моей матери Екатерине Савельевне Гроссман”. Ім'я матері назавжди увічнено в романі сина.

Через три роки після смерті письменника до його творчої спадщини звернувся режисер Олександр Аскольдов. За мотивами оповідання В. Гроссмана “У місті Бердичеві” він поставив художній фільм “Комісар”. За іронією долі він також був заборонений цензурою і прийшов до глядачів через 21 рік. Тож цілком справедливо написав з цього приводу кореспондент газети “Юманіте” Бернар Фредерік; “Хтось сказав, що ці двадцять років загублено для нас і для автора фільму. Але правда, як закопані у землю зерна, не боїться зим. “Комісар” проріс молодим пагоном, засяяв обпалюючи сучасно”.

І насамкінець декілька слів про увічнення пам'яті письменника в його рідному місті. На жаль, землякам, відверто кажучи, похвалитися нічим. Про будинок з колишньою мансардою, де мешкали Гроссмани, тепер треба згадувати у минулому часі. Протягом багатьох повоєнних років в цьому будинку (його адреса була вулиця Лілії Карастояновоі, 6) містився дитячий садок “Дубок” № 13. На початку 90-х будинок... знесли. На цьому місці планувалося зводити висотну коробку. Але, як це часто у нас траплялося: і будинок історичний знищили, і новий не побудували. Коментарі, як кажуть, зайві.

Залишається сподіватися, що ім'я В. С. Гроссмана все ж таки - хоч і з великим запізненням - буде гідно увічнено на його батьківщині.

1. Гроссман В. С. Степан Кольчугин. В 2-х книгах. Книга 1-я. — М.: Худ. лит., 1966. — С. 225-226.

2. Бочаров А. Г. Василий Гроссман: жизнь, творчество, судьба. — М.: Сов. писатель, 1990. — С. 7.

3. Липкин С. Й. Жизнь й судьба Василия Гроссмана. Берзер А, С. Прощание. — М.: Книга, 1990. — С. 8.

4. Губер Ф. Письма матери. Письма к матери...//Неделя. — 1988. — № 41. — С. 18.

5. Цитовані листи Катерини Савеліівни до сина знаходяться в особистому архіві пасинка Гроссмана Ф. Б. ґубера (сина Ольги Михайлівни, другої дружини Василя Семеновича).

6. Космач В. Доля письменника//Радянський шлях (Бердичів). — 1988. — 22, 24, 26 червня.

7. Гроссман Василь. Вбивство євреїв у Бердичеві//Комсомольська зірка (Житомир). — 1990. — 21, 28 серпня.

8. Особистий архів Ф. Б. Ґубера у Москві.